Танець живота в Османській Імперії. Частина 1
Танець живота, хоч і не був традиційним мистецтвом Османської імперії, не тільки міцно вкоренився серед інших видів розваг турків, а й набув місцевих особливостей і колориту.
За часів османів професійні танцівники об'єднувалися в трупи. Чоловічі трупи кочек (koçek) і жіночі ченгі (çengi) існували завжди порізно. Ченгі танцювали тільки перед жіночою аудиторією. Як правило, їхній ансамбль складався з патрони, 12-ти танцівниць та оркестру з 4 осіб, який називався саз (saz).
Патронною, як правило, ставала колишня танцівниця, яка провела все життя в танцювальних трупах.
Її будинок являв собою щось на кшталт академії, де молоді дівчата навчалися мистецтву співу, танцю і гри на музичних інструментах, а також знайомилися з правилами трупи, які встановлювала господиня – абла (abla) . Коли перехожі чули чудову музику, що лунала з вікон, усі знали, що ченги займаються.
Молоді чепуруни і старі ловеласи з тугими гаманцями нерідко тинялися біля їхнього житла в надії зірвати "заборонений плід", але, на жаль! Згідно з традиціями танцівницям ченгі були заборонені контакти з чоловіками. Навпаки стосунки всередині трупи заперечень не викликали.
Їх часто запрошували на весілля заможних панів. Святкові церемонії за участю ченгі тривали кілька днів. Переговори зі стороною, що запрошувала, вела патрона-абла. Після тривалих торгів встановлювали суму винагороди, умови контракту, за яким танцівницям гарантували проживання та харчування на весь час свята.
На вулицях хода танцівниць до місця виступу була справжнім видовищем. З обличчями, прикритими тонкою вуаллю, у покривалах яскравих кольорів, що щільно облягали тіло, вони грайливо усміхалися й обмінювалися млосними поглядами. Погойдуючи стегнами, вони йшли супроводжувані непристойними словами і жадібними поглядами чоловіків.
У палаці, куди запрошували танцівниць, для них готували кімнати, але жінкам гарему було заборонено входити на територію ченгі. Однак цікавість брала гору, і вони винаходили різні хитрощі, щоб туди потрапити.
До моменту виступу пристрасті розпалювалися. Прекрасні танцівниці вбиралися в блискучі костюми, розпускали довге чорне волосся, залишаючи груди просвічуватися крізь тонке мереживо їхніх суконь, поверх яких було вдягнуто розшитий золотом оксамитовий жилет, що підкреслював білизну шкіри. На пальці вони надягали маленькі цимбали, якими відбивали ритм у такт музиці, виконуючи при цьому хвилеподібні рухи стегнами і корпусом. Вони повільно прогиналися, змушуючи плечі та груди тремтіти, рухаючись привабливо і дуже жіночно.
Кілька разів дехто з танцівниць переодягався в чоловіків, щоб в оточенні інших жінок зобразити сцену кохання, яка була апогеєм дійства. Глядачки в цей час усілякими натяками виявляли інтерес до вподобаної танцівниці.
Ченгі були улюбленою розвагою багатих жінок і вдів середнього віку, які успадкували великі статки.
Протягом танцю вони привертали погляди фавориток, даючи обіцянки і надсилаючи секретні послання. Вони поміщали між грудей золоту монету, шепочучи запрошення. Наприкінці танцю відбувалося справжнє змагання між жінками за головний приз - розділити прикрашене шовком ложе з однією з танцівниць.
Щоб прикрасити дозвілля, багато дам обирали юних дівчат із гарему чоловіка. Часом танцівниці дуже ясно заявляли про свої наміри, пов'язуючи навколо шиї білу хустку, на якій було вишито любовне послання. Патрону - абла можна було впізнати за особливими черевичками, віялом і білою шийною хусткою
Більшість ченгі походили з циганських племен білої раси, які прийшли з Балкан, але нерідко серед них зустрічалися і мусульманки.
Вистави за участю ченгі і сьогодні можна побачити в Стамбулі. Однак вони не мають нічого спільного з традиціями минулих часів і серед глядачів присутні як чоловіки, так і жінки.
За матеріалами книги "La vie privee des Ottomans"
Переклад із французької Аміри Абді